25 квітня 2025 року в Польському інституті Лейпцигу відбувся показ документального фільму «Голос Вікторії: щоденник викраденої вчительки», створеного Центром громадянських свобод. Захід відбувся за ініціативи Freundeskreis der Ukraine in Leipzig у партнерстві зі Спілкою жінок України, Центром громадянських свобод та у співпраці з проєктом “Ґаздині гонорові”.

Ця стрічка розповідає історію Вікторії Андруші — української вчительки математики та інформатики, яку російські військові викрали з батьківського дому в Чернігівській області. Її майже пів року тримали у Курському СІЗО, де над нею знущалися морально та фізично. Вікторію вдалося звільнити 29 вересня 2023 року.

Польський інститут у Лейпцигу, очолюваний директором Берні Карвеном, є важливою дипломатичною установою, яка регулярно проводить культурні та мистецькі заходи на підтримку України. Берні Карвен особисто підтримав цю ініціативу.

Показ зібрав близько 30 гостей — місцевих мешканців Німеччини та представників української діаспори, які прагнули підтримати людей, що перебувають у полоні.

З вітальним словом до присутніх звернулася голова Ради Спілки жінок України, голова Спілки жінок Львівщини Дана Мехедова, зазначивши: “Я щиро дякую кожній і кожному з Вас за допомогу та підтримку у цей непростий для України час. Саме через такі фільми ми можемо виховувати молоде покоління та нагадувати світові про те, що сьогодні переживає наша країна.“.

Після перегляду фільму відбулася дискусія «Вижити в неволі: свідчення, правда та боротьба за справедливість». Участь у дискусії взяли режисерка фільму і комунікаційниця Центру громадянських свобод Анна Трушова, голова громадської організації “Нумо, сестри”, правозахисниця й колишня бранка Людмила Гусейнова, а також експерт Центру громадянських свобод, доктор політичних наук Михайло Савва.

Анна Трушова поділилася ідеєю створення стрічки, підкресливши, що історія Вікторії — це лише один з багатьох прикладів насильницького викрадення українських цивільних. Вона наголосила, що Центр громадянських свобод зібрав безліч свідчень про воєнні злочини, і публічний розголос стає потужним інструментом для привернення уваги світової спільноти та домагання справедливості.

«Такі свідчення є основою майбутньої доказової бази, яка знадобиться для суду над воєнними злочинцями», — підкреслила вона.

Реалії утримання українців у неволі є особливо близькою темою для Людмили Гусейнової, яка сама пройшла російські тюрми. Вона розповіла про тяжкі умови, психологічний тиск і тортури, яких зазнають українські жінки.

«Жінки в полоні не мають жодної медичної допомоги, не мають елементарних санітарних засобів, роками не виходять на вулицю. Вони позбавлені можливості бачити й чути своїх дітей та рідних. Жінок катують, ґвалтують, вбивають», — зазначила Гусейнова.

Завершив обговорення доктор політичних наук та експерт Центру громадянських свобод Михайло Савва. Він наголосив на правових аспектах цієї трагедії, підкресливши, що захоплення цивільних осіб і їхній обмін на військовополонених є грубим порушенням Женевських конвенцій.

Михайло Савва також наголосив на важливості фіксації свідчень: “Головне джерело інформації про полонених — це люди, які повертаються з полону. Багато хто з них свідомо запам’ятовує імена й обличчя інших ув’язнених, щоб після звільнення донести ці свідчення. Таку інформацію необхідно фіксувати і доводити до тих, хто розшукує своїх рідних“.

Ця подія стала частиною кампанії «Звільнити без умов і обмінів» Центру громадянських свобод, що закликає міжнародну спільноту тиснути на Росію для звільнення всіх незаконно ув’язнених українців. За оцінками правозахисників, понад 16000 українських цивільних осіб досі перебувають в російській неволі.